Батьківські збори :
«Виховний ідеал українців з погляду християнської
моралі та національної
етнопедагогіки».
Мета: домагатися взаєморозуміння батьків і педагогів у поглядах
на кінцеву мету виховного процесу – формування досконалої особистості, яка б
виражала суть наших прагнень і максимально відповідала ідеалу сучасного
українця.
Зміст виступу класного керівника.
Шановні
батьки! Тема сьогоднішніх зборів дуже важлива, йдеться про найважливішу мету в
житті кожного з нас. Бо скільки б завдань перед нами не стояло, якої б ваги ми
їм не надавали, важливішої мети, ніж правильно виховати свою дитину, немає.
Адже це означає втілити в життя свою мрію. Тим часом ми
щоденно далеко більше уваги
приділяємо проблемам господарським, виробничим, економічним, вони настільки
поглинають нас, що до дітей іноді й «руки не доходять. Звичайно, у кращому
випадку батьки приділяють дітям максимум уваги, дбаючи, щоб вони були передусім
здорові, ситі, вдягнуті, задоволені, але не завжди аналізують наслідки своїх
взаємин з дітьми, ще рідше заглядають далі завтрашнього дня: а яка людина
виросте з мого сина чи доні? А що треба для того, щоб дитина стала такою, як ми
хочемо?
Тож поговоримо сьогодні про те, якими ж
ми хочемо їх бачити в майбутньому. Чи однакові у нас з вами плани, ідеали? А це
так важливо: адже виховання дітей – наша спільна справа. Оскільки ми –
українці, то наш ідеал досконалої особистості має відповідати виховному ідеалу
українців, сформованому на основі народних традицій, християнської моралі і
загально-
людських духовних цінностей.
Український народ має давні традиції
сімейного виховання, які сягають у глибину праслов’янського світу.
У Київській Русі княжої доби вже існували міцні традиції. Головними
вихователями були батько і мати. Вони несли відповідність за трудову підготовку
дітей, за їх моральність. Сімейне виховання орієнтувалося на громадську думку («А що люди скажуть?»). Кожна епоха
вносила свої особливості у виховний ідеал. Так
часи національно-визвольних змагань і Запорізької Січі сформувався ідеал
козака – лицаря честі й мужнього захисника Батьківщини. Він був уособленням
народного розуміння чоловічої вроди, фізичної вправності, високих моральних
якостей: поваги до старших, співчуття до поневолених, почуття справедливості,
товариськості, душевної щедрості, тонкого гумору. Цей ідеал надовго став
загальнонаціональним, зберігся він і донині. Не було вищої оцінки для юнака ніж
«оце козак».
У XVIII – XIX ст. поряд з
ідеалом козака постає гайдамака, опришок, пов’язані з ватажками визвольних рухів
–Устимом Кармелюком і Олексою Довбушем.
У ХХ ст. в українській народній
педагогіці сформувався ще один ідеал борця за незалежність народу – січовий
стрілець з його жертовністю, покладеною на вівтар нашої державності.
Але поряд з цими ідеалами, які
витворювались у певні історичні періоди, в нашій національній етнопедагогіці є
один сталий ідеал – господар. Він завжди відображав інтереси всього
українського народу. Господар – це порядок і лад у всьому, достаток, гідне життя
людини, слідування народним традиціям, спостережливість і кмітливість, стабільність
і впевненість у завтрашньому дні, забезпечена старість і щаслива доля дітей.
Господиня – це затишок і охайність у
хаті і на подвір’ї, де
все прибрано і прикрашено, всіх нагодовано і доглянуто; це порада і розрада для
всіх
домашніх, гостинність і щедрість,
а водночас – ощадливість і точний
розрахунок . У господині ніщо не
пропаде марно, вона вміє з нічого зробити щось, як кажуть у народі.
Господарський син – це біла сорочка,
чемність і ввічливість з усіма, повага до старших, до їх звичаїв, готовність
захистити меншого, це росяні ранки у полі або на пасовищі, прагнення до знань,
розуміння їх потреби в житті.
Господарська дочка – це вишиванка й
витинанки, скрині з тканням і шиттям, квітник під вікнами. Господарська донька
не ходить, а «звивається»; у неї в руках усе «так і горить»; вона чемна і
привітна, дбає про свою дівочу честь.
Власне основна програма сімейного виховання
й полягала в підготовці майбутнього господаря і господині.
Лагідність і ліризм нашого народу
зумовили гуманістичний стиль
української етнопедагогіки.
Дитина – дар Божий, її слід доглядати й оберігати, дбати про її тендітну душу,
не допускати наруги над нею. Але народна педагогіка рекомендує лагідні засоби
впливу поєднувати з розумною вимогливістю («Хто дітям потаче , той потім
плаче», «Люби як душу, тряси як грушу»).
Вдумливо вдивляється народ у душу дитини, вивчає її психологію,
розмірковує про заохочування чи кару.
Змінюються часи та ідеали. Міняються в
дечому, але не в основі. Скажімо, яка із вищеназваних рис ідеального
українського господаря застаріла чи не потрібна сучасному та й майбутньому
господарю, главі сім’ї, батькові, чим би
він не займався поза домом, яку б посаду не займав? Інше питання, що багато
наших батьків дуже далекі від того ідеалу, що свідчить, на жаль, про
деградацію. А коли подивимось на
сучасних молодиків із їх дуже вузьким
колом захоплень, відсутністю
ідеалів, мавпуванням чужого, вульгарною мовою, неповагою до старших,
паразитичним способом життя (матері за кордоном заробляють, а синки по барах
пропивають)! Ох, які далекі вони від отого господарського сина! І важко уявити,
що вони стануть висококваліфікованими спеціалістами, високоморальними батьками,
господарями, людьми корисними суспільству, які здатні розбудовувати й оборонити
свою державу. Але, як кажуть, у сім’ї не без виродка. Так було й колись. А коли тих
«виродків» бачиш так багато, закрадається думка про «виродження», і тоді дуже
сумною бачиться перспектива.
Видатний вітчизняний педагог Григорій
Ващенко, аналізуючи причини невдач нашого народу в неодноразових намаганнях
мати свою державу, задумується над психічними особливостями українців. Справді «мало на землі народів, що мали б
таку тяжку долю, як українці. Протягом віків своїми грудьми захищали
європейську культуру від навал диких кочівників зі Сходу» - і віками не мали
власної держави. «По-лицарськи боролись за волю, - а проте сотні років
перебували на становищі колоніального народу… Де причина цих невдач?» -
роздумує автор книги «Виховний ідеал». На думку Ващенка, на колоніальному
становищі звичайно перебувають народи, що з певних причин мають нижчий розвиток
розумової культури. Але ж про українців цього сказати не можна. Далі автор
наводить переконливі приклади, що засвідчують високий інтелект, високу розумову
культуру українців. Отже, не в інтелекті треба шукати причин тяжкої долі нашої
Батьківщини. Учений-педагог бачить ці причини в тому, «що ми не хотіли або не
могли використати для блага Батьківщини своїх багатих природних здібностей,
причиною нашої недолі є хиби волі».
Посилаючись на твори Гоголя, Ващенко
називає такі негативні риси української вдачі як апатія, пасивність,
інертність, лінькуватість, а також доводить, що ці хиби не природні, а частково
набуті внаслідок історичних обставин. Адже минуле свідчить, що наш народ не
завжди був позбавлений
сили волі, характеру, що йому властивий
високий аристократизм духу проявів якого можна наводити безліч.
Але аристократизм логічно веде до
індивідуалізму. Для українця
найцінніше – воля, незалежність в
житті особистому, родинному, господарському. Для нього власна вбога хата краща
за чужий палац. Індивідуалізм не заважає спільній праці. Про це свідчать
«толоки» - спільна хліборобська робота, чумацькі валки, кооперативи всіх типів.
Але така
співпраця мусить бути добровільною.
У несприятливих
умовах політичного і суспільного життя, на думку
вченого, «індивідуалізм українця
перетворюється в егоїзм, що характеризується замиканням у колі вузьких
особистих інтересів, нехтуванням інтересами суспільними. Цей егоїзм набуває
різних форм, наприклад, ренегатство,
кар’єризм, байдужість до всього, що виходить
за рамки власних інтересів. Характерною формою українського егоїзму є
амбіціонерство. Скільки горезвісних прикладів можна навести, коли заради
власних амбіцій нехтувалися інтереси Батьківщини!
Яким має бути українець з погляду
традиційної народної педагогіки та християнської моралі, що стали основою
сучасної концепції національного виховання?
Це має бути гармонійна особистість,
головною рисою якої є, найперше, - безмежна відданість Богові і Батьківщині. Іншими
важливими властивостями є:
-
високий рівень розвитку інтелекту,
фахова підготовка;
-
усвідомлення обов’язку служити
своєму народу, Батьківщині;
-
любов до народу, засвоєння його
культури, традицій, національна гордість;
-
свідомість національної і людської гідності;
-
справедливість;
-
здатність поступитися власними
амбіціями, якщо цього вимагають суспільні інтереси;
-
гуманність, доброзичливість, чуйність не
лише на словах, а й на ділі;
-
моральна чистота, свідомість юнацької і
дівочої честі, подружньої вірності, батьківської відповідальності, стриманість,
підкорення статевих почувань принципам моралі;
-
пошана до батьків, до старших;
-
працьовитість, наполегливість у
досягненні мети;
-
вміння володіти собою, не піддаватися
емоціям і афектам;
-
свідома дисципліна;
-
естетичний смак, охайність всьому: одежі, житті, роботі;
-
чемність, ввічливість, висока культура
спілкування.
Такий неповний перелік рис, властивих
особистості, яку ми прагнемо виховати. Як цього досягти? По-моєму, надзвичайно
багато значить авторитет батьків, їхній особистий приклад. Але про це
поговоримо на наших наступних тематичних зборах.
Виступи батьків.
Без гарних батьків немає добре вихованих
дітей, незважаючи на всі школи, інститути
і
пансіони.
Н. Карамзин
Виховання в сім’ї є першоосновою
розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України «Про освіту» покладає
на батьків відповідальність
за фізичне здоров’я і психічний
стан дітей, створення належних умов для
розвитку їх
природних здібностей.
Утримання своїх дітей до повноліття – це
конституційний обов’язок
кожного
громадянина України.
У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають
потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна
річка нашої держави.
Значну роль у вихованні школярів варто
відвести спільним діям навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від
особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі.
У становленні та розвитку учнів спираюсь
на допомогу батьків. Важливим питанням є стан у сім’ї. Адже робота з
батьками – один із основних та найскладніших напрямів роботи класного
керівника. Батьківський комітет працює разом із класним керівником, бере участь
в організації класних та позакласних заходів, також співпрацює з адміністрацією
школи. Найбільш ефективною є допомога батьківського комітету в поповненні
матеріально-технічної бази класу.
У роботі з батьками використовую різні
форми і методи : батьківські збори, телефонні розмови, відвідування учнів
вдома, дні відчинених дверей, сімейні вечори, бесіди, диспути, анкетування
тощо.
Сім батьківських заповідей:
1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита,
не в усьому досягає успіху.
3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.
4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати.
Ви – не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п’ять, і в п’ятдесят років.
5. Не переймайтесь, якщо можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя, своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.
Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей? Як дозувати
оцінку в сім’ї? Як зробити
так, щоб вона позитивно
впливала на
вашу дитину, а не ще більше
пригнічувала?
1. Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті «виховання».
2. У дітей, які не знають, що їм робити в час дозвілля, псуються і голова, і серце, і моральність. Допоможіть своїй дитині вибрати корисне завдання.
3. Пам’ятайте, батьки! Фізичне покарання – це показник не тільки Вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я.
4. Ремінь та тумак вбивають у дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину, одурманюють її отрутою брехні.
5. Не ставте вашу дитину у становище, коли вона змушена оборонятися брехнею!
6. Говоріть з дитиною так, щоб не залишилось жодного сумніву в тому, що Ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити.
7. Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.
8. Не забувайте поділитись із своїми дітьми досягненнями і невдачами, тоді вони відкриватимуть Вам свої таємниці, чекатимуть Вашої поради, підтримки.
9. Пам’ятайте, батьки! Вашу дитину виховують кожна хвилина життя, кожний куточок землі, кожен крок, слово, справа, з якими її особистість стикається ніби випадково, мимоволі.
10. Враховуйте основні методи виховання й переконання, вправи, стимулювання.
«Як прожити один день без нотацій?»1. Будити дитину треба спокійно. Прокинувшись, ваш син чи донька мають побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не смикайте за дрібниці, навіть якщо «вчора попереджували».
2. Не підганяйте. Вміло розраховувати час — це ваша турбота.
3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку.
4. Не прощайтеся, даючи настанови: «Дивись, не бешкетуй», «Принеси тільки хороші оцінки». Проведіть хоча б до дверей, побажайте удачі, знайдіть кілька ласкавих слів. У вашої дитини попереду важкий день.
5. Після школи зустріньте спокійно, обійдіться без лавини запитань. Якщо дитина хоче поділитися чимось, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім. Присядьте у затишному місці і вислухайте, це не займе багато часу.
6. Якщо вас викликають до школи (а краще самому навідуватися), зробіть так, щоб ваша розмова з учителем відбулася без дитини. А вдома не поспішайте влаштовувати сварку.
7. Кращий час для приготування уроків з 15-ї до 17-ї години. Під час приготування не «сидіть над душею». Однак підтримка потрібна: «Не хвилюйся, тобі все вдасться», «Давай разом розберемося».
8. Протягом дня знайдіть хоча б півгодини, коли будете належати тільки дитині. Не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент немає важливішої справи, ніж турботи, смуток, невдача сина чи доньки.
9. Майте не увазі: навіть «дорослі діти» люблять казку перед сном, спокійну цікаву оповідь, лагідне погладжування. Не нагадуйте перед сном неприємності, не з'ясовуйте стосунки. Напруги за день після цього ніби й не було — дитина засне здоровим, міцним сном.
